«Ми повинні думати не тільки про сьогоднішній день»: Тарас Кремінь про перейменування міст 26 липня 16:42 426
Вже не перший рік активні представники первомайської громади піднімають питання перейменування міста. Однак допоки в інших населених пунктах, як-то Южноукраїнськ, ці процеси активізуються, Первомайськ залишається інертним. Про те, чи потрібні містам інші назви, журналістка Гард.City спілкувалась із Уповноваженим із захисту державної мови Тарасом Кремінем. «Я публічно звертаюся через Гард.City до первомайського міського голови з тим, щоби він відкрив таку дискусію. Я готовий долучитися до обговорення. Я готовий допомогти. Я готовий приїхати», — Тарас Кремінь.
Тарас Кремінь
Якраз на часі повернутися до витоків, до першоджерел
— Дехто з первомайців висуває аргумент про те, що перейменування міста не на часі. Мовляв, є більш нагальні проблеми, які потребують вирішення. На вашу думку, на часі чи ні?
— Ви знаєте, станом на 1991 рік в Україні налічувалося понад 3 тисячі пам’ятників Леніну-Ульянову. Крім всього іншого, у нас були сотні і тисячі інших маркерів чужої ідентичності. Я кажу про вулиці, сквери, площі, в тому числі й назви населених пунктів. Ви знаєте, що на території Миколаївської області у нас є декілька Первомайськів, і вони фактично є в кожній області. Я вважаю, що місто, яке має козацьке походження, місто, яке знає ціну боротьби за українську незалежність, місто, яке подарувало світові одні з найяскравіших сторінок утвердження і поступу нашої ідентичності, сьогодні має всі права і можливості для, того щоб порушувати питання серед громадськості і дискутувати, чи потрібні старі залишки тоталітарного минулого, побудовані в першу чергу інтелектуально. Розмова не тільки про перейменування якоїсь вулички чи якогось бульвару. Питання в тому, чи готове суспільство до широкої дискусії, з посиланням на першоджерела, історичні факти, наслідки тоталітарного минулого, пов’язані з Голодомором, винищенням інтелігенції, примусовими діями, направленими на винищення українців як етносу, як нації. Повномасштабне вторгнення росії в Україну 24 лютого актуалізувало це питання. І я був серед тих, хто продовжує перебувати в епіцентрі цих подій. Не тільки як уповноважений із захисту української мови, я минулого року звертався до громадян України з тим, щоби вони брали за основу назви окремих населених пунктів і в широкій дискусії обговорювали доцільність таких назв. Але і після 24 лютого я залишаюсь на своїй позиції і вважаю, що не може такого бути, щоби в назвах населених пунктів і досі залишалися російськомовні покручі, свята і назви, які ніколи не узгоджувалися з місцевим населенням.
А якщо власне говорити про назву нашого міста (Первомайська — ред.), міста зі своєю славною історією, то, наскільки я знаю, вона виникла дивним чином, всупереч волі мешканців різних населених пунктів — я кажу про Богопіль, Ольвіополь і Голту. Тому зараз якраз на часі повернутися до витоків, до першоджерел. Думаю, що є доступ до архівних даних і Українського інституту національної пам’яті, і правоохоронних органів, сьогодні дуже багато матеріалів розсекречено, в тому числі СБУ, є потужний місцевий краєзнавчий музей, є топонімічна комісія, є запит суспільства, учасників бойових дій, захисників України, які хочуть жити у місті, яке відтворює у своїй назві маркери національної, а не інонаціональної ідентичності.
З академіком-соціолінгвістом Ларисою Масенко, вченою, яка не втомлюються досліджувати наслідки лінгвоциду в Україні у ХХ століттіФото: фейсбук Тараса Креміня
— Чи багато населених пунктів вже під час повномасштабної війни змінили свою назву в бік ідентичності, відмежувавшись від радянського і російського?
— Так, звичайно. Подивіться на мешканців Новограда-Волинського, вони відновили на місцевому рівні назву Звягель. Подивіться на мешканців Переяслава, де було демонтовано пам’ятник так званій «дружбі народів». Про яку дружбу ми можемо говорити після 24 лютого? Звичайно, це і повернення історичної назви. Володимир-Волинський повернув свою назву Володимир. Я вже не кажу за низку інших міст і містечок України, де дискусія на місцевому рівні започаткована давно, і є свої певні результати. Але що стосується назви населених пунктів, то ініціатива повинна, звичайно, йти від місцевої громади, а рішення про перейменування населеного пункту, точніше відновлення історичної назви — це виключно компетенція Верховної Ради України. Я працював у ВР 8-го скликання і активно підтримував будь-які ініціативи мешканців нашої області, незалежно від того, якою була дискусія — широкою, недостатньо чи достатньо обґрунтованою, але якщо були такі ініціативи і процедурно вони були витримані, то звичайно, я підтримував такі дії в ВР, і вважаю, що це була одна із гідних сторінок.
Сьогодні не треба боятися відновлювати історичну справедливість. І аргумент на кшталт того, що «ми звикли», не витримує жодної критики. Давайте будемо відвертими і чесними з собою, давайте будемо дивитися історії в обличчя, і ухвалювати такі рішення, які справді дадуть нам нові можливості
Можливо, і відповідь у тому, що тільки тоді, коли Україна омиє зі свого тіла залишки тоталітарного минулого, вона справді зможе зажити своїм повноправним життям.
Потрібно йти назустріч ініціативам громади. Про перейменування Первомайська
— Наприкінці минулого року ви надіслали листа до міської влади з рекомендацією перейменувати Первомайськ. І ви отримали відповідь на цей лист. Чи задовольнила вона вас? Чи матиме цей процес продовження?
— Я думаю, що продовження однозначно буде, тому що одночасно в Україні у нас існує декілька назв населених пунктів, які відображають день 1 травня. У нас є Первомайськи, є Першотравенськи. Напевно, за іронією долі, дехто із місцевих чиновників вашого міста вважає, що достатньо привести цю назву у відповідність до норм українського правопису. Я вважаю, що було би неправильно і некоректно переривати дискусію посередині шляху. Наскільки я знаю, сьогодні активно обговорюються різні варіанти назви. Від, скажімо, назв тих мікрорайонів міста: Богопіль, Орлик, Голта, і до тих, які відображають окремі сторінки літературного життя ХХ століття, як скажімо, Вінграновськ. Кожна з таких ініціатив має підґрунтя, вона має своїх прихильників і опонентів. Але тільки за результатами широкої дискусії, яка повинна бути започаткована і організована місцевою владою, можна дійти конструктивного рішення. Я вважаю, що зараз місцева влада в силах таку дискусію наповнити великим сенсом. Я думаю, що на Миколаївщині давно прийшов час. І поставити питання стосовно відповідності історичним сторінкам і сторінкам українського словника таких населених пунктів, як Луч, Первомайськ, Первомайське, Южноукраїнськ, Арбузинка та інші населені пункти, мешканці яких ставлять перед владою такі питання. Я вважаю, що сьогодні і міському голові, і виконкому міської ради, і депутатам треба не ухилятися від відповідей на такі питання, а йти назустріч таким ініціативам. І те, що за моїм наполяганням та за підтримки місцевої влади почали з’являтися курси з безкоштовного вивчення української мови. Після того, як активно почала працювати топонімічна комісія, приводити у відповідність назви вулиць і провулків у вашому місті. Тільки тоді, коли у місті почали присвоювати імена видатних уродженців закладам освіти — я кажу, зокрема, про школу імені Миколи Вінграновського. Коли з’явилася вулиця імені Андрія Антонюка. Це почесні городяни. Але ж є безліч інших постатей, які промовляють до нас із далекого минулого і могли би стати тими, чий життєвий подвиг, літературне життя, наукова спадщина і внесок в історію Миколаївщини і всієї України міг би стати предметом широкої дискусії містянами.
Я не вірю в те, що не вистачить сил мешканцям сучасного Первомайська поставити це питання як одне із важливих
Коли це буде — вирішувати громаді. Я як Уповноважений, як уродженець Миколаївщини, як народний депутат 8-го скликання, як голова Миколаївської обласної ради 2014 року підтримаю будь-яку ініціативу мешканців вашого міста. Але підкреслюю ще раз: історичний шанс широкої дискусії ми не маємо права змарнувати. Якщо є запит суспільства, якщо громада порушує питання, місцева влада повинна йти назустріч, а не ухилятися від розмов.
Дмитро та Тарас КремініФото: фейсбук Тараса Креміня
Назва повинна відповідати історичному походженню. Про перейменування Южноукраїнська
— Такий приклад ми зараз бачимо в Южноукраїнську. У них процес перейменування міста розпочато. І вибір балансує між Південноукраїнськом та Гардом. Як вважаєте, самим лише перекладом назви можна обійтися? Південноукраїнськ, Першотравневськ — цього остатньо?
— Що стосується назви свята, то тут питань не виникає. А щодо назви міста, то як такого конструкту і не існує, бо це буде не переклад, а буде нова назва. Просто уявімо собі, чи буде ця назва міста зрозуміла в інших країнах. Чи буде зрозуміла нашим дітям, яким жити в цьому місті? Чи буде вона зрозуміла і адекватна тим викликам історії, які у нас є? Тому я вважаю, що назва повинна бути такою, яка відповідає історичному походженню, поступу населеного пункту і відповідатиме викликам на майбутнє. Тому питання приведення у відповідність назви населеного пункту історичному поступу вашого міста — це і є ключовий елемент. Чи воно буде пов’язано з колишніми назвами окремих містечок, чи це буде абсолютно нова назва — залежить від вас.
Що стосується Южноукраїнська. Давайте пригадаємо ті часи, і на місці якого населеного пункту була побудована спочатку атомна електростанція, як вона називалася і звідки виникла назва міста обласного підпорядкування. Хочу нагадати, що це було на території Арбузинського району в межах Костянтинівської сільської ради, в межах якої було побудовано атомну станцію. Відповідно до географічного розташування — вона була і залишається на півдні України — так і назвали Південноукраїнською. Виключно з цих міркувань. Можливо, планувались ще Західноукраїнська, Східноукраїнська чи Північноукраїнська. Сама по собі назва, мені здається, була робочою, але навряд чи остаточною. Чому виникла ідея назвати так місто — я не знаю. Але вважаю, що досить дивно, що в радянські часи, хоча вони були доволі українофобськими, і тим паче за роки незалежності ні в кого, або майже ні в кого, не виникало бажання вибудувати концепцію назви населеного пункту, яка би відображала не тільки героїчний поступ міста атомників, але й відтворювало давніші, козацькі сторінки минулого. Звичайно, одна із версій — перейменувати місто на Гард. Але знову ж таки, рішення за місцевою громадою.
Я вважаю, що Гард — це та назва, яка могла би стати, в тому числі, одним із найяскравіших туристичних моментів
Південноукраїнська атомна станція, до речі, стала Південноукраїнською за результатами мого звернення на голову НАЕК «Енергоатом». Я дуже вдячний НАЕК за те, що вони привели у відповідність до норм сучасної української мови назву АЕС. Тепер на часі питання і назви населеного пункту. Все це повинно бути в межах здорового глузду. Будь-які розмови про відтворення, відновлення історичних назв — це не витрати часу, і не кошти, на думку окремих чиновників, які йдуть начебто на заміну вивісок. Це наша природна громадянська суспільна реакція на виклики, які ставить перед нами новітній час. Я вважаю, що урбаноніми повинні відповідати нормам української мови, відповідати сторінкам української історії, а не належати сторінкам чужої історії, тим паче, тоталітарного режиму.
Фото: фейсбук Тараса Креміня
Захист ідентичності — це елемент національної безпеки
— А якщо тих, хто ініціює перейменування міста і намагається боротися за історичну ідентичність, — меншість? Як донести важливість цього рішення?
— Містяни обрали собі владу і, напевно, звертають увагу на очевидну і зрозумілу активність в організації оборони міста в умовах повномасштабної війни. Але і захист ідентичності, який є маркером нашої свободи, нашої гідності, — це такий же елемент національної безпеки, як і військовий захист. І району, і області в тому числі. Тому і гуманітарна сфера сьогодні підпадає під загрози, і я вважаю, що для цього повинен бути відповідний імунітет. Пригадайте, коли на початку повномасштабного вторгнення окупанти шукали на старих радянських мапах назви населених пунктів зі старими назвами вулиць. І не могли просуватися з тією інтенсивністю, на яку вони розраховували. Ми чужі народи. Ми абсолютно різні нації. І війна росії проти України поділила нас усіх на свій-чужий. Але ми миколаївці, ми українці — ми єдиний народ, і не може такого бути, що декомунізація, перейменування стали характерними для всіх без виключення областей України, крім Миколаївської. Я не повірю в те, що на Миколаївщині не вистачає сил чиновникам спілкуватися українською, відновлювати назви вулиць, організовувати мовні курси і затверджувати місцеві програми розвитку української мови, порушувати питання про ті або інші географічні назви.
Я публічно звертаюсь до первомайського міського голови
— Не треба бути білими плямами, а навпаки, потрібно керуватися тим, скільки людей готові порушувати такі дискусії і відверто спілкуватися і допомагати місцевій владі. Це наш історичний шанс. І я публічно звертаюся через Гард.City до первомайського міського голови з тим, щоби він відкрив таку дискусію. Я готовий долучитися до обговорення, до пошуку тих людей першого рангу — я кажу про істориків, краєзнавців, мовознавців, які радо долучаться до такої дискусії. А слово, звичайно, за містянами. Якщо вони хочуть такої широкої розмови, я готовий сприяти в такій організації. Іншого варіанту, ніж дискусія — відверта, чесна — я не бачу. Я готовий допомогти. Я готовий приїхати. Ми всі земляки, ми уродженці Миколаївщини, ми повинні думати не тільки про сьогоднішній день.
Ми повинні відповісти нашим дітям, чому ми це робимо і чому ми це досі не зробили
Коментарі