Данилкіна: Я кричала товаришу по службі: “Що там?!” Я бачила, як він опускає погляд, дивиться туди, повертається на мене – і в нього течуть сльози
Фото: rusya_danilkina / Instagram
19-річна українська військовослужбовиця Руслана Данилкіна (позивний Сіма) в інтерв’ю засновнику інтернет-видання “ГОРДОН” Дмитрові Гордону розповіла, що дістала тяжкі травми, унаслідок яких втратила ногу, у Херсоні під час артилерійського обстрілу, але до останнього не хотіла вірити, що лікарям не вдасться врятувати кінцівку.
Данилкіна сказала, що багато місяців провела на передовій на запорізькому напрямку, де “стільки небезпеки було поряд”, але відчувала, що щось трапиться саме в Херсоні.
10 лютого разом із побратимами вона їхала автомобілем, коли почався обстріл. За словами Данилкіної, в автомобілі, крім неї, було ще двоє військовослужбовців. Основний удар припав на бік, де сиділа Данилкіна. Інші військовослужбовці також дістали травми.
“Перший снаряд не влучив, другий теж, третій ліг зовсім близько. І його уламки пробили наскрізь машину… Ми їхали, неподалік був блокпост. І було зрозуміло, куди вони стріляли. Я впевнена, що “пташка” нас уже супроводжувала. Мабуть, третій чи четвертий вибух – пробивається машина. І я хапаюся… Двигун глушиться, але машина котиться, ми з’їжджаємо [на узбіччя] – я ось так ховаю голову, відводжу вбік. Бо одразу ж іще вибухи. Я хапаю ногу. І коли я вже розплющую очі, ми стоїмо на узбіччі… Ну, я все побачила: що все в машині вирвано… Я тримаю кістку… Бо все розірвано: уся штанина розірвана, видно, що шкіра – усе… І це було зрозуміло. Але не хотілося вірити. Дуже сильно не хотілося вірити”, – сказала Данилкіна.
Вона згадала, що намагалася розпитати в товариша по службі, які травми дістала, оскільки сама оцінити свій стан не могла.
“Я кричала товаришу по службі: “Що там?!” Він дивився. Я бачила, як він опускає погляд, дивиться туди, повертається на мене – і в нього течуть сльози, він кричить. Усі в машині насправді на той момент кричали. Був пекельний біль, жахливий запах, жахливі почуття… Але, слава богу, мене врятували”, – сказала Данилкіна.
Військовослужбовиця розповіла, що в неї із собою не було джгута і їй вдалося вижити лише завдяки тому, що ззаду їхали бойові медики.
“Вони підбігли до мене, наклали мені джгут. У цей момент обстріл [тривав]. Вони відбігли. Я заплющила очі й почала молитися, щоб не поцілило”, – розповіла Данилкіна.
За словами військовослужбовиці, її швидко евакуювали до лікарні в Херсоні. В автомобілі, за її спогадами, “ногу поклали безпосередньо збоку”.
“Я тоді вже зрозуміла… Коли мене підняли на руки, я відчувала, що нога висить, але не хотілося вірити. Я кричала, що я не хочу і не можу в це вірити, – згадала Данилкіна. – [У лікарні] мене переклали одразу на каталку, я кричала і просила, щоб швидше мені дали наркоз. Це був нестерпний, пекельний, лютий біль, якого я ніколи не забуду і який надає мені ще більше сил іти вперед”.
За словами військовослужбовиці, отямилася вона вже в Миколаєві, куди її перевезли з Херсона. Вона добре пам’ятає діалог із лікарем, який її оперував.
“Коли я приїхала до лікарні, я пам’ятаю лікаря над собою. І я кажу: “Будь ласка, скажіть – не обіцяйте, просто скажіть: [є] хоч 1%, що можна врятувати її?” Він сказав: “Так”. Але я вірила, що ні. Мені здається, він просто не хотів мене засмучувати. Цей лікар – він плакав, коли мене оперував”, – розповіла Данилкіна.
Військовослужбовиця втратила багато крові. Медики сказали їй, що “буквально 10 секунд” – і її могли не врятувати.
“Мені просто пощастило, що мені вчасно наклали джгут. Я б не доїхала просто до лікарні”, – зазначила Данилкіна.
Військовослужбовиця зараз готується до протезування.
ВІДЕО Відео: В гостях у Гордона / YouTube Контекст:
Данилкіна народилася 2003 року в Одесі. Професійно займалася спортом: тайським боксом, ММА, хортингом.
Після початку повномасштабного вторгнення у віці 18 років вступила до лав Збройних сил України, служила в інформаційно-телекомунікаційному вузлі зв’язку, була операторкою-зв’язківицею. Наразі Данилкіна – студентка Одеського національного морського університету.
