«Спорт — це наш фронт»: дитячий футбольний тренер розповів про будні академії Victory у Первомайську Вчора о 09:59 183
Первомайськ завжди створював здорову конкуренцію Миколаєву у спортивному сенсі. Після початку повномасштабного російського вторгнення місто корабелів безперервно піддається обстрілам. За таких обставин про спорт, звісно, говорити не доводиться. Відтак, у Первомайську підхоплюють естафету. Про те, як роблять дозвілля дітей цікавим та корисним, і як реагують на виклики військового стану, ми поговорили зі старшим тренером громадської організації «Футбольний клуб Victory» Анатолієм Халковським.
Попри надвечір'я надворі душно, сухе гаряче повітря вдихаєш, як кисіль. Але так само, як колись ми малими не зважали на все це, тепер біля бровки поля на шкільному стадіоні ліцею «Ерудит» збираються хлопчаки. Кожен діловито кріпить на ногах щитки, старанно натягує гетри. На спинах дітвори — прізвища культових футболістів. Приємно, що з-поміж Мессі та Роналду є і хлопчик у формі українця Олександра Зінченка.
«Так, ну що, де насос?» — запитує в одного з хлопців Анатолій Халковський.
«Та нема, дядько на роботу забрав…» — засмучено відказує той.
«Ну то значить, будем м'яч щоками надувати, клич друзів, хай помагають дмухати по черзі!» — жартує тренер і прямує до батьків, які привели своїх синів на тренування вперше.
Громадська організація «Футбольний клуб Victory» заснована в Первомайську та існує вже 2 роки. Очолює її Дмитро Сірогодський. Заняття проходять на базі двох загальноосвітніх закладів Первомайська — ліцеїв «Ерудит» та «Престиж». Тренерський склад уособлює і сплав молодості та досвіду, і сімейний тандем водночас: крім Анатолія Халковського, який є старшим тренером, заняття з дітьми проводять Сергій Чоловський та його двоє синів Володимир та Олександр.
Від початку літа фіксують постійне збільшення кількості дітей у місті. Частково це вимушені переселенці. Також багато хто з первомайців, які виїхали на початку весни, тепер поступово повертаються додому. Отже, потреба в активному та змістовному дозвіллі дітей є неабияка.
В організації говорять:
Взагалі мета в нас, як і в решти аналогічних організацій, — виховання, розвиток, звісно ж, результати, перемоги. Але не тільки. Ми для себе обрали ще й важливу соціальну складову. Річ у тім, що загалом у нас в академії займаються 12 дітей з особливими освітніми потребами. І от ми маємо забезпечити їхню нормальну соціалізацію, інтеграцію в суспільство і комфортні відчуття серед одноліток. Це наша, як на мене, дуже важлива та благородна місія
Крім того, на даний момент в різних групах займаються близько 10 дітей внутрішніх переселенців. Їхні родини приїхали з Херсона, Миколаєва, Києва та області.
«Хтось відбирає собі на заняття дітей з певним рівнем навичок, задатків. Ми намагаємось не відмовляти нікому. Є бажання займатись — ми беремо дитину в групу. Звісно, у нас, як і будь-де у футболі, є стартовий склад у кожній групі, є резерв. Але коли відбуваються якісь змагання, ми залучаємо усіх абсолютно дітей. Аби кожен міг відчути смак турнірної боротьби, командний дух, футбольний драйв. У цьому сенсі обмежень у нас немає жодних. Кожна дитина має можливість себе проявити і реалізувати», — запевняє Анатолій Халковський.
Про взаємодію із батьками вихованців тренер із гордістю каже — все відбувається за європейською моделлю. Кожен має право висловитись, запропонувати щось, усі ідеї та ініціативи колективно обговорюють. Тренер чи менеджмент у клубі Victory не є абсолютним центром прийняття рішень. Все вирішують колегіально.
Загалом в усіх групах займається 153 дитини, від 2008 до 2017 року народження, розділені на 5 вікових груп. Попри те, що групи сформовані, новачки приходять постійно. Діти вливаються в команду, тренуються і швидко адаптуються завдяки лояльному ставленню тренерів і гармонійній атмосфері всередині груп.
«Стараємось не зупинятись і працювати активно, бо нині дуже складний час. Всі сфери страждають від війни. Спорт взагалі завмер. Не можна сказати, що йому перестали приділяти увагу, але просто ніхто не знає, що буде завтра. Однак ми ж розуміємо, що війна скінчиться, і після перемоги, коли все поступово повернеться до звичного життя, наші діти мають виступати. А для цього їм потрібно підтримувати форму, їм треба постійно готуватись. Тож ми розуміємо свою відповідальність за це, і радо беремо на себе цю відповідальність. Бо країні треба спортивна молодь. Яку ми маємо готувати від покоління до покоління безперервно. Не можна, аби через війну в нас якась вікова категорія просто випала», — певен Анатолій Халковський.
Тренер тішиться, що в Первомайську дитячий футбол розвивається досить потужно. В місті не одна, і не дві дитячі команди, існує здорова конкуренція. Між тренерами різних команд нормальна комунікація, легко можуть організувати чемпіонат міста, проводять товариські зустрічі. Відтак, схвальні відгуки від батьків, бо в такий спосіб дітей відривають від гаджетів. Зараз констатують стійку тенденцію до повернення дітей на вулицю. В хорошому сенсі, звісно, бо все відбувається під контролем наставника.
«За час існування нашої громадської організації ми встигли зробити і щось більш-менш масштабне. Це було ще до війни. Наша академія організувала всеукраїнський турнір в Рибаківці, ми зібрали дітей 200982010 років народження. Для них то було одночасно і змагання, і оздоровлення. Тоді були команди з Харківської та Черкаської областей, Києва. Хочу сказати, що на їхньому тлі наші хлопці дуже гідно виступили. Крім того, до війни ми встигли стати чемпіонами області по Першій лізі серед юнаків 2005-2006 років народження. Бронзовими призерами у віковій категорії 2007-2008 років народження, торік ми якраз із хлопцями цього віку стартували у чемпіонаті області з футзалу, але на жаль, дограти через війну не встигли», — розповідає Анатолій Халковський .
Поки спілкуємось із тренером, батьки з дітьми (до слова, не завжди з хлопчиками) продовжують приходити і питати, чи можна записати дитину на тренування. І поки короткий діалог тренера і батьків триває, дитя з надією благально заглядає в очі дорослих.
«Головне зараз, аби дітей відволікти від цього горя всього, яке навколо. Аби зайняти їх чимось хорошим і корисним. І ще це дуже мотивує. Бо ,приміром, навіть у цьому мікрорайоні (вулиці Одеська — Коротченка — авт.) в нас є багато родин, у яких батько на фронті. І коли мені мати дитини передає свій діалог з чоловіком, що він сидить в окопі, над головою літає, а він відкриває відео і бачить, як його дитина грає у футбол, у безпеці — це дуже сильно надихає. Батько відчуває, заради чого він протистоїть ворогу. Ми, тренери, розуміємо, що робимо правильну справу. Бо це наш фронт. Дбати про дітей, виховувати і розвивати їх. Це наш внесок у спільну перемогу».
Коментарі